Фламинго, или Скала Желаний

Возраст: 9-13 лет.

Направленность: Неуверенность, сомнения в собственных силах, чувство неполноценности и «незначительности». Ключевая фраза: «Я не такой, как все».

В далеких жарких странах живут прекрасные птицы, которые называются Фламинго. Днем они гуляют, гордо вышагивая по берегу реки, а вечером, когда солнце катится к горизонту, они взлетают к небу и парят под облаками. Закат окрашивает их розовые крылья в багровый цвет и любой, кто когда-либо увидел такое, никогда этого не забудет.

Тебе интересно узнать, откуда появились Фламинго? Тогда слушай.

Жило-было маленькое Облако. Оно, как и каждое облачко, целый день летало по небу с другими облаками — туда, куда дует ветер, и больше всего на свете любило смотреть на закат.

Однажды мимо нашего Облачка пролетали маленькие цветные птички. Они очень понравились Облачку, и ему захотелось полетать с ними и посмотреть на закат поближе. Облачко решило поговорить с птичками.

— Куда вы летите? — спросило оно.

— Мы, птички, куда хотим — туда и летим,— сказала одна.

— Да, да, — сказала другая.— Мы можем летать, куда нам хочется.

— Возьмите меня с собой,— попросило Облачко.

— Ха-ха-ха,— засмеялись птички,— да ты же не умеешь летать и у тебя это никогда не получится. Ты просто маленькое глупое Облако, которое летит туда, куда дует ветер,— сказали птички и улетели.

Облаку стало очень грустно. Потянулись серые дни. Оно больше ничему не радовалось и только медленно и лениво передвигалось по небу. Оно почти не с кем не разговаривало и все время думало: «Какое я несчастное, неуклюжее, серое Облако. Я даже не умею летать». А ночью ему снилось, что маленькие разноцветные птички летают вокруг него, смеются и говорят: «Маленькое, глупое, неуклюжее, серое Облако».

Однажды вечером, когда приближался закат, Облачко, как всегда, летало по небу и, задумавшись, не заметило, что оно давно отделилось от других облаков и его гонит уже совсем другой ветер. Когда оно это заметило, то не стало сопротивляться.

«Какая разница,— подумало Облако.— Я ведь все равно не умею летать, буду одиноким серым Облаком».

Солнце уже окрасило небо в розово-красные тона, как вдруг невероятно сильный Ветер подхватил облачко и очень быстро понес к самой большой горе.

— Как ты посмел забраться на мою территорию?! Вы, облака, только мешаетесь нам — ветрам. За это я разобью тебя о скалу,— сказал Ветер.

Облачко пыталось справиться с порывом Ветра, сказать, что это какой-то случайный, озорной ветерок занес его сюда, но Ветер не хотел ничего слушать. Облачко подумало: «Ну и пусть я разобьюсь о скалу, я все равно не смогу никогда летать».

Ветер нес его с огромной скоростью, скала была все ближе и ближе. Облако решило в последний раз посмотреть на закат. Ему показалось, что сегодня закат особенно красив.

«Неужели я его больше не увижу,— подумало Облачко и испугалось. Ему очень захотелось жить и видеть закат каждый день.— Что же мне делать?.. Надо попробовать улететь от ветра».

В этот момент Ветер со всей силы кинул его в скалу. Облачко оттолкнулось и пыталось улететь, но Ветер схватил его и с силой швырнул опять. Облачко подумало: «Мне надо постараться, у меня обязательно получится». Оно опять оттолкнулось и попробовало улететь. Ветер снова схватил Облако, разогнался и кинул его на скалу.

«У меня все получится. Я не сдамся»,— решило Облако и почувствовало себя невероятно сильным. Оно собрало все свои силы, оттолкнулось и взмыло в небо. Оно постаралось вытянуться, как птица. Ветер сначала растерялся, но спустя секунду опять погнался за Облаком. Облако старалось лететь скорей, оно тянулось за уходящими лучами солнца. Оно подумало: «Вот бы сейчас крылья, я бы улетело прочь от Ветра». И вдруг у облака появились крылья. Оно превратилось в прекрасную птицу и полетело очень быстро. Ветер не успевал за птицей, начал отставать, устал и перестал за ней гнаться. Произошло чудо, потому что Облачко столкнулось с волшебной Скалой Желаний, о которую мечты либо разбиваются, либо становятся реальностью.

Облачко думало: «Какое же это чудо. Я — птица, я могу летать, я могу летать, я могу полететь к самому солнцу». Ему было легко, хорошо и очень весело. Оно никогда не видело закат так близко. Вечернее солнце окрасило его перья в розовый цвет. Маленькие цветные птички, увидев его, сказали: «Какая красивая птица и как хорошо она летит».

Маленькое серое Облако превратилось в прекрасную розовую птицу, которую люди назвали Фламинго.

Вопросы для обсуждения

Из-за чего переживало Облачко?

Случалось ли когда-нибудь с тобой подобное?

Почему мечты Облачка не разбились о Скалу Желаний? Что

помогло ему справиться с Ветром?

ЩО ОЗНАЧАЄ ПОВЕДІНКА ДИТИНИ. 

СЛОВНИК ДЛЯ БАТЬКІВ

Дитячі психологи розглядають різні проблеми дитини (хвороби, складнощі в поведінці, нав'язливі стани і т.д.) як мову, за допомогою якої дитина повідомляє родині про свої труднощі. Те, що дитина не може висловити словами вона завжди повідомить своїм тілом або проблемами в поведінці.

Сказати вона не може з кількох причин. Якщо дитина дуже маленька, то просто тому, що поки ще не опанувала мовлення. А якщо вже вміє говорити, то часто дитина просто не знає як сказати про важливе (боїться, соромиться, в сім'ї може існувати заборона на обговорення деяких болючих і важких тем).

Тоді дитина, немовля чи вже підліток, говорить сім'ї про те, що з нею відбувається за допомогою тіла або поведінки. Завдання психолога зрозуміти, що повідомляє дитина і допомогти їй висловити своє занепокоєння словами або іншими символічними знаками (малюнком, грою). Після чого проблема часто зникає.

Психологи свого роду перекладачі.

Тут я привожу короткий дитячо-дорослий словник. Не завжди зв'язок такий однозначний, для повного розуміння, психологу необхідно досліджувати проблему більш глибоко. Крім того один симптом може нести в собі набагато ширший зміст. Тут лише короткий словничок, який, сподіваюся, допоможе задуматися і бути більш поблажливими до різних труднощів дітей, а можливо, і звернутися до психолога для їх вирішення.

• Агресивний. Мені дуже страшно і я не знаю як з цим впоратися.

• Занадто активний. Мені дуже страшно, я потребую правил і опори.

• апатичний. Я боюсь помилитися. Я боюся, що дорослі засудять мою спонтанність і все, що я роблю.

• безпорадний. Мені дуже зручно, коли дорослі все за мене роблять. Так я дбаю про маму і допомагаю їй відчувати себе потрібною.

• Б'є батьків. Так я висловлюю свою злість на них, тому що не знаю іншого способу. Так я повідомляю мамі, що потребую заборон від неї.

• Бачить страшні сни. Коли мені страшно, образи в моєму сні говорять мені про те чого я боюся в реальному житті.

• Краде.
1. Мені дуже не вистачає уваги і теплоти близьких.
2. Мені не вистачає якоїсь важливої інформації, що стосується історії сім'ї, мого народження.
3. Я так висловлюю свою злість.

• Висмикує волосся. Мені дуже страшно, я відчуваю сильний стрес.

• Говорить дуже тихо. Мені страшно проявляти себе, говорити про свої бажання, захищати себе. Боюся мене такою не приймуть.

• Погано говорить. Мені дуже зручно, коли дорослі говорять і роблять за мене багато речей. А ще я так допомагаю мамі бути завжди потрібною і не впасти, наприклад, в депресію.

• Говорить погані слова. Так я перевіряю що можна, а чого не можна в нашій родині.

• Гризе нігті. Мені дуже страшно, я переживаю, відчуваю сильний стрес, часто пов'язаний з розставанням з матір'ю.

• Не вміє дружити. Я не знаю як захистити себе в спілкуванні з іншими і як при цьому враховувати інших. Мені страшно.

• Їсть багато. Мені тривожно і їжа дозволяє мені з цим впоратися. Їжею я намагаюся замінити недолік емоційної близькості, якої дуже потребую.

• Їсть погано.
1. Я не готова прийняти, "переварити" щось в нашій родині (труднощі, з якими зіткнулася родина, зміни, нові сімейні ролі).
2. Таким чином я дистанціююся від сім'ї.

• Жадібна
1. Вважаю, що мої речі належать по праву мені.
2. Мені не вистачає емоційної теплоти і підтримки.

• Забуває. Див. Говорить погано, безпорадний, лінується.

• Заздрить. Боюся виявитися гірше, ніж інші і бути відкинутою.

• Задає багато питань.
1. Зараз такий час, коли я почала пізнавати світ.
2. Мені не вистачає вашої уваги.
3. Я потребую якоїсь важливої інформації про себе і мою сім'ю, яку від мене приховують.

• Заїкається.
1. Одного разу дуже важливі відносини для мене були перервані і я сильно злякалася.
2. Я відчуваю себе в чомусь винною.
3. Мене сильно пригнічують дорослі і я боюся висловлюватися.

• Мало грається. Боюся проявляти свою спонтанність, намагаюся бути зручною дитиною.

• Грає тільки в гаджети. Я не вмію грати з дітьми, мені страшно. Тільки в комп'ютерних іграх я відчуваю, що я щось можу, тільки тут я успішна.

• Вередує. Я не можу заявити про себе і свої бажання прямо, капризи допомагають мені домогтися своїх цілей.

• Кричить уві сні. Див. Бачить страшні сни.

• Лінується.
1. Мені не цікаво робити те, що мені пропонують.
2. Я боюся, що у мене не вийде і ніхто мене не підтримає.
3. Мені зручно, коли за мене все роблять інші.

• Мочиться в штани, в ліжко.
1. У родині відбувається щось, що мене дуже турбує.
2. Я хочу повернути мамину турботу.

• Нав'язливо рухається. Див. Гризе нігті, висмикує волосся.

• Не хоче йти до школи.
1. Я не отримую вдома достатньо підтримки, щоб впоратися зі своїми навчальними невдачами. У батьків занадто високі очікування з приводу моїх оцінок.
2. У мене труднощі в спілкуванні і я не знаю як з цим впоратися.

• Нікого не слухає.
1. Мені не вистачає в нашому будинку послідовних і несуперечливих правил.
2. Мені не вистачає уваги, я не знаю як по-іншому зробити так, щоб мене помітили.

• Відмовляється йти в дитячий сад. Я дуже боюся залишати маму одну. Я боюся, що мама не впорається одна. Я сам боюся залишатися без неї.

• Погано пахне. Мені страшно підпускати до себе близько інших, я боюся близьких відносин.

• Прив'язана до однієї іграшки. Відчуваю сильну тривогу. Іграшка мені замінює маму.

• Заподіює шкоду сама собі.
1. Мені нестерпно боляче душевно, і легше переживати цей біль тілом.
2. Я відчуваю себе нестерпно винним і намагаюся покарати себе сама.

• Дратується. Мені не дозволено злитися і це спосіб за допомогою якого я можу показати свою злість іншим.

• Нав'язливо дотримується порядку. Якщо я не буду дотримуватися жорсткого порядку, і послідовності дій, відбудеться щось жахливе. Так я всіх захищаю.

• Скрипить зубами уві сні.
1. Мені дуже страшно.
2. Я злюся і не можу висловити злість словами.

• Спить погано. Боюся, що одна не впораюся з темрявою і невідомістю, боюся що мама не прийде. Вважаю, що право спати з мамою належить тільки мені.

• Нав*язливо торкається своїх статевих органів.
1. Мені дуже тривожно.
2. Я була свідком сексуальності дорослих і не знаю як з цим впоратися (побачив як батьки займаються сексом, часто бачив маму оголеною).

• Торкається своїх фекалій. Я цікавлюсь своїм тілом і тим, що воно вміє.

• Фантазує занадто багато. Мені дуже страшно. Мій вигаданий світ допомагає мені впорається з моїми страхами.

Джерелоhttps://www.facebook.com/dytyachyjpsyholog

КАЗКА  ПРО  ЖАБУ

На залитому сонцем лузі бігала Дівчинка. На ній було біле мереживне платтячко, на кучериках рожеві бантики, а в руках вона тримала сачок, щоб ловити метеликів.

Їй було весело і хороше. І тут, на великому зеленому листі лопуха, вона побачила величезну Жабу, покриту бородавками.

– Яка огидна жаба, – з відразою сказала Дівчинка.

– Кхе-кхе, – прокашлялась Жаба. – А ти в курсі, що я зачарований принц?

– Не може бути, – недовірливо сказала Дівчинка.

– Так, так, це правда, – підтвердила Жаба. – Зла відьма зачарувала мене і моє величезне Королівство. Я молодий, прекрасний і багатий. Якщо ти знімеш з мене чари, я одружуся з тобою і ми будемо жити довго і щасливо. Я буду носити тебе на руках і кожен день дарувати квіти.

– А як зняти чари? – запитала Дівчинка.

– Це не просто, адже зла відьма зробила складне закляття. Ти повинна взяти мене додому, щоб я спав у твоєму м‘якому ліжку і цілувати мене щодня. Годувати з ложечки і виносити погуляти. І тоді все станеться. Одного ранку ти побачиш поруч не жахливу жабу, а красивого принца. А життя твоє стане щасливим і безтурботним.

Дівчинка зачаровано слухала Жабу. Вона дивилася на шкіру, покриту бородавками, на величезні, опуклі очі, вузьку щілину рота, а бачила високого статного чоловіка з шевелюрою чорного волосся і лукавим розрізом зелених очей. Поруч з ним вона бачила себе – в пишній білій сукні в красивому замку, чула слова любові …

Подолавши огиду, Дівчинка вклякнула, посадила Жабу в подолок сукні та забрала до себе додому.

З того дня життя Дівчинки змінилося. Вона більше не бігала на сонячному лузі за метеликами, не співала і не веселилася. Вона доглядала за Жабою.

Жаба виявилася дуже примхливою: вона вимагала круасанів на сніданок і спагетті з соусом бешамель на вечерю, вона хотіла спати в ліжку Дівчинки, а ще вона залишала слизькі сліди на підлозі і на ліжку. Дівчинці доводилося постійно мити підлогу і прати білизну.

Вона перестала зав’язувати бантики і надягати красиву мереживну сукню. Від прання руки її почервоніли і дуже боліли. А Жаба продовжувала залишатися великою і мерзенною Жабою і ніяк не перетворювалася в того красивого принца.

Іноді Дівчинка дивилася на неї і дуже хотіла викинути зі свого будиночка, щоб жити як раніше, але вона боялася помилитися. А раптом залишилося зовсім небагато? А раптом вже завтра вона прокинеться і побачить поруч не мерзенну земноводну тварину, а зеленоокого брюнета?

Так минуло кілька місяців. Мало хто впізнав б в цій замученій нечупарі колись веселу і безтурботну Дівчинку. Тепер всім розпоряджалася Жаба. А Дівчинка тільки обслуговувала її та робила брудну роботу по господарству.

Одного разу Жаба накричала на неї за те, що вона занадто довго несла їй обід. Дівчинка вийшла з будиночка і заплакала. Вона сиділа на ґанку й гірко плакала. Її побачила Пташка, що співала на гілочці.

– Чому ти плачеш? – запитала її Пташка.

– У моєму будинку живе мерзенна Жаба, яка кричить на мене. Цілий день я мию, прибираю і готую їй їсти. Я дуже втомилася і не хочу більше цього.

– А чий це будинок? – запитала Пташка.

– Мій, – відповіла Дівчинка, витираючи сльози.

– А хто приніс до тебе додому цю Жабу?

– Я сама, – сумно сказала Дівчинка.

– Навіщо? – здивувалася Пташка.

– Вона обіцяла мені, що перетвориться в принца, якщо я буду доглядати за нею. Але пройшло вже багато місяців, а нічого не змінилося.

– Чому б тобі тоді не викинути Жабу з дому?

– А раптом це правда? І вже скоро вона перетвориться в принца? І я не дочекаюся зовсім небагато? Я так багато сил витратила вже. Буде прикро, що я не дочекалася зовсім трохи.

– А якщо ти проведеш все життя, доглядаючи за Жабою, яка ніколи не перетвориться в принца? – запитала Пташка.

Дівчинка замислилася.

– Якби я знала точно…, – промовила вона.

Тут Дівчинка підняла голову і її очі засяяли: – А чи не піти мені до старої Чаклунки, що живе за лісом? Вона стара і мудра, може вона скаже мені – стане Жаба принцом чи ні?

Дівчинка зраділа і негайно пішла до Чарівниці. Стара відьма жила за лісом в перекошеній хатинці.

– Мені б дізнатися, – розповідала їй Дівчинка. – Чи не втрачу я можливість вийти заміж за принца.

Відьма взяла курячі тельбухи, очі кажанів і болотяну траву і стала ворожити. Вона трясла сивою головою і дивилася в свій горщик, над яким піднімалася густа смердюча пара.

– Це просто жаба, – сказала вона нарешті. – Не витрачай свого часу. Вона ніколи не стане принцом.

Дівчинка сумно вийшла від чаклунки. Вона йшла якийсь час, опустивши голову і тут їй прийшла в голову ідея.

– Відьма може помилятися. Що знає ця стара про принців? Мені потрібно піти до доброї Чарівниці! Ось вона скаже мені точно!

Добра Чарівниця жила в красивому замку зі стрілчастими віконцями і високими вежами.

– Я так втомилася, – говорила їй дівчинка. – Але я боюся, що якщо вижену Жабу, то ніколи не вийду заміж за Принца!

Чарівниця похитала головою і попросила один день. Вона ворожила по місячному світлі та зірках, виводила складні формули з баранців хмар і білих ромашок. І на наступний день вона винесла свій вердикт:

– Це просто жаба, – сказала вона дівчинці. – Вона ніколи не стане принцом. Тобі краще віднести її назад на галявину.

Дівчинка мовчки вислухала Чарівницю і пішла. Але всередині вона кипіла від обурення:

– Вони мені заздрять! – вигукнула вона, вийшовши на вулицю. – Звичайно, всім хочеться вийти заміж за Принца. Я краще за них знаю! Я ж відчуваю, що роблю це недаремно.

І Дівчинка повернулася до Жаби. Вона вислухала багато неприємних слів за те, що пішла надовго і не годувала Жабу цей час. Відмила будинок від слизу, приготувала обід і покупала Жабу. Остання була задоволена.

Велика, буро-зелена, в бородавках, вона лежала на мереживний подушці в ліжечку Дівчинки. Сама Дівчинка не могла спати з Жабою і вже давно поступилася їй своїм місцем. Вона спала на вузькій канапі на кухні.

Перед сном вона, як завжди, думала про те, яким прекрасним стане її життя, коли Жаба перетвориться на Принца. Вона придумувала імена своїм дітям, міркувала, які квіти будуть рости в її саду. У цих солодких думках вона і заснула.

І приснився їй сон: ось іде вона по стежці до свого будиночку і бачить, що весь він занепав і обвалився, вікна стали темні та покрилися пилюкою, а на ганку біля будиночка сидить стара. Страшна і скуйовджена, схожа на лісову відьму.

І ось стара дивиться на неї і кличе її до себе гачкуватим пальцем, а Дівчинка і хоче втекти, та ноги не слухаються. Підходить вона до старої, а та дивиться на неї своїми побляклими вицвілими очима і питає:

– Впізнаєш мене?

– Ні, – відповідає їй Дівчинка з переляком. – Я ніколи не бачила тебе раніше.

– Кхе-кхе, – кашляє стара. – Я – це ти. Багато років я доглядала за Жабою і чекала, що вона стане принцом. Мені всі говорили, що це просто Жаба, але я нікому не вірила. Я вірила тільки Жабі. Я дуже хотіла вийти заміж за принца. І я дуже боялася, якщо вижену Жабу, то цього ніколи не станеться. Так пройшло багато років, а вчора Жаба померла.

Просто померла від старості. І я довго плакала про те, що ніколи вже не відбудеться. Про своє життя, яке я витратила на те, щоб доглядати за нею. Я плакала про те, що стала старою і не можу як раніше бігати по лузі і ловити метеликів. І про принца, за якого ніколи не вийду заміж.

– Подивися на мене, подивися! – стала кричати стара. – Я – твоє майбутнє!

– Ні, ні, – закричала Дівчинка. Вона хотіла втекти, але ноги не слухалися її і вона тільки закривала очі руками і кричала: – Ні, ні !!

– Ти заважаєш мені спати, – почула вона скрипучий голос.

Розплющила очі і побачила, що спить на канапі, а Жаба сидить на підлозі і дивиться на неї.

– Віднеси мене в ліжечко і поводь себе тихо! – звеліла Жаба.

Дівчинка дивилася на неї і в голові її крутилися одна за одною фрази, які їй говорили Пташка, Відьма, Чарівниця і ця стара уві сні:

– Це просто Жаба!

Вона встала з ліжка, взяла на руки Жабу, підійшла до дверей і відчинила їх.

Жаба відчула недобре:

– Гей! Куди ти несеш мене ?! – волала вона.

Дівчинка відкрила двері, широко розмахнулася і кинула Жабу так далеко, як тільки могла.

– Іди! – крикнула вона. – І не повертайся. Я більше ніколи не буду годувати тебе і класти на своє ліжко! Це мій будинок і я буду робити те, що подобається мені. Я знову буду бігати по лузі, ловити метеликів і радіти життю! Я не вірю твоїм обіцянкам. Ти просто Жаба!

Вона зачинила двері та вперше за багато місяців посміхнулася.

Джерелоhttps://inlviv.in.ua/zhittya/kazka-pro-zhabu?f